Шкарпетки ЗСУ і трошки ремонту військового одягу

Перші блок-пости з'явилися у нас в 2014 році. Здебільшого там були хлопці здалека, які відверто мерзли під нашими штормовими вітрами. 

Треба було їх утеплювати. 

Почуваючи себе трохи бабусею, яка в'яже шкарпетки онукам, я почала вивчення [машинного] двухфонтурного в'язання шкарпеток - це значно важче, ніж в'язання однофонтурне, потребує певного досвіду і майстерності, але зшивати доводиться тільки резинку, що особисто для мене значно полегшує життя. 

Тож, по одній шкарпетці за вечір. 

Скільки їх було загалом, я не рахувала. Скінчилася моя пряжа - дівчатка вислали дві великі шкарпеточні бобини безкоштовно. Смарагдово-зелена була невимовно прекрасна, нажаль, не сфотографувала. 

Особисто відвозити їх на блокпости мені було страшно, тож це робив мій більш сміливий колега. Шкода, він став зрадником. 

Я нікому їх не показувала і не розповідала, бо не зрозуміло було, чим все це скінчиться. 

Я рада, що змогла перемогти творче марнославство, бо згодом навіть за ці фото можна було потрапити за грати. Також могли постраждати мої близькі. 

Тож я заховала фото подалі у хмару. 

Перед виїздом з окупації я переховала їх іще далі і знайшла от тільки зараз. І оскільки боятися мені більше нема чого, бо я вже все втратила, я вирішила їх показати

10 років потому. Березень 2024.

Ремонт одягу - вшивання блискавки.